Земля України

Земля України: шлях до рабства або до свободи?

в свій час В.И.Ленін написав відому в радянський час фразу: "Ключове питання будь-якої революції - це питання влади". В умовах сучасної України ця теза можна була б сформулювати так: "Ключове питання для будь-якої влади - зараз! - це питання землі".

Чому? Дві відповіді.

Перший - для міст і інших населених пунктів: той, хто володіє землею, повністю контролює будівництво житла, офісів, супермаркетів, банків, заводів, шкіл, тобто всього того, що, з одного боку, приносить дохід бізнесменам і податки бюджету, а з іншого боку - визначає умови життя людей. Зрозуміло, що ці речі зв'язані: бізнес, маючи значний вплив на владу, піклується про свої власні інтереси, тому в центрі Києва, наприклад, не найшлося місця для звичайних продуктових магазинів: хлібних, молочних, овочевих. Зате побудовані хмарочоси офісів, елітних житлових будинків.

Друга відповідь - для сільськогосподарських земель за межами міст, селищ і сіл: той, хто заволодіє ріллею, безцінними українськими чорноземами й іншими сельхозугодьями, після приходу в Україну європейських цін на землю розбагатіє, як древній Ксеркс. У тім, що ці ціни рано або пізно прийдуть, немає ніяких сумнівів.

Вся країна бачить, які бої ведуться між мэрской командою й опозицією за контроль над розподілом міської землі в Києві. Тільки на останній сесії, 1 жовтня, було "розподілене" порядку 600 земельних ділянок (точна кількість установити неможливо, оскільки близько 400 проектів рішень просто не видали депутатам, їх голосували з голосу, по одній лише назві). Цього разу в більшості Черновецкого замість "Регіонів" стабільно голосувала фракція "НУ".

Землю роздавали скрізь - у лісових масивах Конча-Заспи, Пущі- Водицы, Святошин. Андрій Іванов, депутат- мільйонер і співвласник агрокомбината "Хотовский", все-таки домігся перекладу ріллі в "землі суспільної забудови" (ці наміри припускало "ЗН" в №35 від 22 вересня 2007 року). У приватну власність громадян передано близько 300 земельних ділянок "під забудову", причому всі ці громадяни є... студентами - схема, що стала класичної ще при А.Омельченко, коли в такий же спосіб, через підставних осіб, були передані в одні рук 1,7 га заповідної Феофании.

Не так голосно, але не менш люто земельні бої ведуться по всій Україні, у всіх міських, сільських і інших радах. Однак у столиці, завдяки високому рівню політичної активності й цивільної свідомості, сховати "дерибан" земель неможливо: хоча "розподіл" відбувається за закритими дверима, люди рано або пізно довідаються про його результати.

Як же все це відбувається?

Надання землі в постійне користування

За законом існують чотири способи рішення земельних питань. Перший - надання земельних ділянок у постійне користування. Це коли ділянкою можна користуватися хоч і не довічно, але без точно певного строку й платити за це фіксований земельний податок. У свою чергу, якщо земля надається в оренду, то точно визначається строк оренди й розмір плати за землю; це відбувається відповідно до договору сторін.

У постійне користування земля надається тільки юридичним особам государст- венної й комунальної форм власності: інститутам, лікарням, школам, держустановам і т.п., які перебувають на своїй території давно й, по суті, лише оформляють право користування відповідно до вимог діючого Земельного кодексу України. Серед загальної кількості земельних ділянок, що розподіляються на кожному засіданні Київрада, частка надаваних у постійне користування становить близько 30-35% (по площі). Серйозний кримінал (корупцію або хабарництво) тут шукати не коштує, оскільки керівництво бюджетних установ не має можливості давати великі хабарі, а чиновники, відповідно, не можуть їх вимагати. Однак зловживання можливі й мають місце.

З одного боку, комунальні підприємства або державні інститути, маючи у своєму розпорядженні значні території, здають землю місцевої громади (якою лише користуються) в оренду підприємцям і іншим структурам і одержують, крім офіційних, ще й "неофіційні" платежі й "відкоти".

З іншого боку - міські влада можуть "викручувати руки" державним або комунальним підприємствам і "відрізати" у них шматки колишньої території. Тобто оформляти не всю площу, що була раніше в користуванні установи, а забираючи частину для своїх цілей. Яскравий приклад - Жовтнева лікарня в центрі Києва, де більше половини з 14 га, що були в користуванні, міські влада при А.Омельченко передали приватним фірмам під забудову.